Про початковий рівень, або про те, на що так не хочеться тратити гроші

[Рост ®]

Або модні нещодавно 10 кроків на зустріч людям, які бажають отримати повноцінну автомобільну систему початкового рівня при мінімальних затратах.

Чому я це пишу? Тому що, не дивлячись на багаторічні просвітницькі спроби декого з парта геноссе реально мало що міняється на краще. Люди далі не знають, в чому відмінність акустичної підготовки і шумоізоляції, не розуміють, чому з дверима взагалі треба щось робити, перш ніж ставити туди динаміки, не знають, чому твітери ставляться не там, де вони будуть найкраще дивитись, чи де проблем з їх установкою буде найменше, а тільки в одному єдиному правильному для цього місці, не розуміють, що не з сабвуфера починається будування системи, а ним закінчується, не знають...
А ще є такий „синдром читання в інтернеті”. „А я читав в інтернеті, що...”
Ну і також дехто переможець минулорічного фіналу ЕММА дуже мені скаржився, що ви його тут замучили дурнуватими запитаннями
І ще одне. Весь наступний текст призначений для адекватних людей. Ті ж, хто вважає, що гучне „умц” – найголовніше достоїнство аудіо системи, можуть не тратити час на читання.
Добре, поїхали. Покрокували.

Крок перший. Джерело звуку, тобто компакт-дисковий ресівер. Розвиток техніки на сьогоднішній день пропонує і інші джерела звуку, про вибір яких можна подискутувати окремо, але я зараз розглядаю варіант найдешевшої системи.
Тому компакт-дисковий ресівер. Вартість порядка 100-150 уо. Який саме? А який сподобається. Візуально. Тому що в цьому діапазоні цін усі вони будуть мати певні огріхи в звучанні. І з ними, з цими огріхами, потім все рівно доведеться боротись – інсталяцією, налаштуванням кросоверів і т.д.
Що ще потрібно прийняти до уваги – будувати систему обов’язково саме на тому джерелі звуку, яке і стоятиме в ній надалі. Тобто варіант „в мене зараз ось ця голова, але я її буду потім міняти, просто зараз давайте все зробимо, а я вже потім...” – це дуже неправильний варіант. Тому що фазові неузгодженості тракту різних головних пристроїв дуже різні. І зведена для однієї „голови” система може дуже сильно розбалансуватися при використанні іншої. Я вже мовчу про специфіку АЧХ і т.д.
Також в жодному разі не робіть вибір за функціоналом апарату, тобто, за кількістю еквалайзерів-прикрашайзерів-дсп і такого іншого – все це барахло повинне по життю бути відключеним. Єдина певною мірою іноді корисна річ – параметричний еквалайзер. Якщо салон вашого автомобіля буде мати незборимий страшний резонанс, то параметриком можна буде поправити АЧХ. Хоча не так часто воно зустрічається (не сам резонанс салону, а саме незборимий резонанс ).
Якщо автомобіль новий і оснащений штатним головним пристроєм, його цілком можна використати, але скоріш за все доведеться як мінімум випаювати лінійні виходи, а ще (в більшості випадків) коректувати звучання методом Паяльника, здійснюючи втручання в схемотехніку з метою корекції АЧХ та ФЧХ. В принципі, така модернізація співмірна по вартості з простенькою „головою”, тому фінансовий розклад залишається такий самий.

Крок другий. Фронтальна акустична система. Це основна акустична система! Саме вона і відіграє всю музику. Усі інші акустичні системи, які можуть бути встановлені, лише допоміжні, або специфічного призначення. Фактично, класика жанру – це фронт + сабвуфер. Чому відсутній в цій схемі „тил”? Тому що, коли ви йдете вулицями міста і побачите людину, що грає, ну нехай на контрабасі, то всі звуки, і басове звучання струн, і їх високочастотне бряжчання об гриф, все буде доноситись до ваших вух з однієї точки – звідти, де стоїть сам інструмент. Якщо вам подобається звучання, коли ви дивитесь на контрабасиста, але низькочастотні звуки доносяться до вас ззаду, середньочастотні спереду, а високочастотні десь бігають довкола – вибачте, але в цьому випадку звертатись треба не в автозвукову студію, а в дещо інший заклад лікувального профілю.
Так от. Ви можете ставити на собі експерименти, можете слухати поради друзів, ну і т.д. і т.п. В мене ж для початкових систем є стовідсотково опробувана 2-компонентка – Helix DB 62.1, вартістю 98 американських доларів (це для встановлення мідбасів в двері, інші варіанти встановлення треба розглядати окремо), яка здатна забезпечити дуже непогану для такої вартості натуральність звучання, рівну АЧХ, цілком грамотний бас. І це не корислива реклама Хелікса, працюючи уже чимало років в галузі караудіо, я маю доступ до ділерських цін практично усіх наявних в Україні брендів, тому свої 10-20 доларів я зароблю, продаючи будь-яку апаратуру. Але мені не все рівно, який буде результат. А це чи не єдина система, в якій мідбаси, твітери і кросовери одного, цілком пристойного рівня. Це направду рідкість. Крім того вона... хоча, я вже сказав, що хотів.
Звичайно, можуть бути варіанти в різних часткових випадках, але для цього і звертаються люди до фахівця, щоб він знайшов найкращий вихід з тієї чи іншої ситуації. Я ж описую випадок усереднений.

Крок третій. Сабвуфер. В принципі, якщо вже зовсім зле з грошима, цей крок можна пропустити. Але, знову ж, я взявся описати низькобюджетну повноцінну систему, тому крок третій. Якщо ви власник седана – вам повезло. Пара достатньо пристойних коаксиальних динамічних головок 6”х9”, або як їх називають в народі – блінів, овалів, яєць, – і вуаля, зовсім непоганий варіант добавити низького басу, тільки лов-пас-фільтром обрізати мідбасовий та високочастотний діапазон. Задню поличку, куди їх встановлюється, доведеться зміцнити, ну та про це далі. І не треба недооцінювати такий варіант, я цілком серйозно.
Якщо ж ви власник автомобіля з кузовом хетч-бек чи універсал, доведеться купувати корпусний сабвуфер, хоча значно краще купити тільки сабвуферну головку, а корпус виготовити з міцної фанери 20-ки. Розмір динаміка краще 10 дюймів (25 см), такі головки будуть чутливіші і швидші за 12-дюймові. Тобто, звучання їх буде більш якісним. І заради Лінквіца – ніяких фазоінверторів, вже краще включити на підсилювачі бас-буст (хоча це теж неправильно). Бо за такі гроші ніхто вам нормально фазоінверторне оформлення не візьметься налаштовувати.
Є, звісно, ще інші варіанти сабвуферної ланки, але ці варіанти достатньо специфічні, як наприклад, виготовлення сабвуферів в задніх дверях автомобіля, чи щось таке от, вони вимагають врахування специфіки конкретного автомобіля.

Крок четвертий. Підсилювач. Раніше я радив вибирати підсилювач, вартість одного каналу підсилення якого не менше 50 уо. Тобто 2-канальник мінімум за сотню, 4-канальник за 200. Але часи міняються і все зараз далеко не так однозначно. Наприклад, купує людина підсилювач, від однієї назви бренду якого раніше люди пісяли кип’ятком і впадали в аудіофільський екстаз (назву не даю, як Halin захоче, сам розкаже). Присилає цього підсилювача Halin-у, щоб той подивився його на предмет можливих доопрацювань. І от, вечір, тихо сопе Лапа під кріслом (Лапа – це мій пудель карликовий), неголосно гуде вентиляторами комп’ютер. Телефонний дзвінок, беру трубку, звідти лунає голос Михаїла: „Рост, які ти знаєш слова пом’якше, щоб не дуже розстроїти людину, розказуючи, що їй надлежить зробити з цим, купленим за 500 доларів підсилювачем, в якому не лише операційники, але конденсатори і резистори якості, нижче якої поставити комплектуючі – це ще треба десь такі знайти?”
Тому не знаю, що сказати. Знову ж, Helix DB Four, варіант перевірений, хороший. Ну або щось таке... Зрештою, цілком можна пошукати щось з вищих лінійок, бувших у вжитку. Коротше кажучи, доларів 200 плюс-мінус пів слона на мало-мальськи пристойний 4-канальник доведеться викласти. Або менше, якщо ви не плануєте встановлювати сабвуфер, тоді вистачить 2-канальника.

Крок п’ятий. Проводка. Спеціальна автомобільна безкиснева мідь, позолочені клеми 24 карати – забудьте. В середньому на автомобіль вам буде потрібно:
1) силового багатожильного мідного кабелю 16 кв. мм – 7-8 метрів;
2) силового багатожильного мідного кабелю 4 кв. мм – 7-8 метрів;
3) багатожильного мідного кабелю 0,35…0,5 кв. мм – 5 метрів;
4) багатожильного мідного кабелю 0,35…0,5 кв. мм – 3 мотки по 30 метрів кожен, зручно, якщо вони будуть різних кольорів, ну або один моток на 90 метрів;
5) багатожильного мідного кабелю в подвійній ізоляції 2х2,5 кв. мм (використовується для прокладання проводки в квартирах) – 15-20 метрів.
Увесь цей кабель виробництва „Тумен” Одеса-кабель.
Кабель (1) потрібен для силового живлення підсилювача, фрагмент довжиною 5-6 метрів від „+” клеми акумулятора і метр-два на землю, тобто, до найближчого надійного болта чи гайки на кузові автомобіля.
Кабель (2) – для живлення головного пристрою. „+” треба буде взяти з якогось силового „+” під торпедо, з блоку запобіжників чи ще десь там, через додатковий ножовий запобіжник. А землю доведеться притягнути від отих болта чи гайки, куди заведена земля підсилювача.
Кабель (3) – це ремоут, від головного пристрою до підсилювача для ввімкнення останнього.
Кабель (4) – для міжблочників. Кожен з мотків доведеться розрізати на 4 фрагменти і заплести їх в косички. Вийде 4 міжблочники по 5-6 метрів кожен, які можна буде розпаяти за псевдобалансною схемою.
Кабель (5) – акустичний кабель, для під’єднання до підсилювача динаміків.
В кожному конкретному випадку необхідна кількість кабелю може бути відмінною від озвученої, але у випадку автомобілів середніх розмірів, з розміщенням підсилювача в багажнику наведені мною значення дуже близькі до реальних.
Також будуть потрібні наконечники з отвором під болт для силових кабелів (мідні лужені, продаються в тому ж магазині, як правило, де і кабель „Тумен”): 2 шт. для кабелю 16 кв. мм, одна шт. для 4 кв. мм, але щоб вічко було достатньо широке під болт (гайку) землі.
Тримач головного запобіжника і сам запобіжник, дуже бажано типу ANL або miniANL. І в жодному разі не AGU, оті циліндричні. І один тримач для стандартного автомобільного ножового запобіжника.
1-2 упаковки автомобільної гофри, грубшої і тоньшої, для захисту проводки. 1-2 мотки ізоляційної стрічки, я дуже люблю користуватись тканинною – і тримається надійно, і вигляд солідний. Упаковку стяжок.
RCA-роз’єми для міжблочників, 8 шт. Хороші – наприклад, neutrik, є по 1,5 і по 2,5 уо за штуку. Паяються добре як одні, так і другі, але дорожчі забезпечують надійніший контакт.
Невелику котушку свинцевого припою (60/40) з флюсом. Свинцевого – в сенсі, що олов’яний припой містить свинець. А от припої зі сріблом не рекомендую для наших кліматичних умов.
В сумі все перечислене кабельне господарство коштуватиме 70-80 уо. Ну і стільки ж мінімум коштуватиме прокладання-паяння цього всього добра.

Крок шостий. Виготовлення акустичного оформлення мідбасових динаміків.
Це акустична підготовка дверей (не плутати з шумоізоляцією), тобто, виготовлення з дверей акустичного оформлення для мідбасів. Вартість цієї процедури для різних автомобілів коливається приблизно від 150 до 300 уо за обидвоє передніх дверей. Це вартість матеріалів і роботи. В більшості автомобілів для бюджетних проектів вистачить отих 150 уо, але є унікуми, наприклад Логан, де і 300 може бути замало, щоб ці дверні конструкції привести хоч в якийсь порядок.
Потрібно усунути усі призвуки дверей і дверних механізмів (наскільки це можливо), максимально унерухомити великі плоскі поверхні, зміцнити місця встановлення мідбасів, забезпечити прийнятні кути довороту динаміків і т.д. Все це робиться для того, щоб коли буде звучати динамік, самі двері мовчали. Також здійснюється фазове зведення правого і лівого динаміків між собою. Якщо цього не буде досягнуто, звукова картина вийде розмитою, порушиться фокусування звукових образів.
Наступне – встановлення твітерів. Салони в автомобілів різні, але в більшості випадків твітери зводяться по фазі з мідбасами тоді, коли вони (твітери) будуть встановлені на стійки лобового скла. Ну і як я вже згадував – не будь-де на стійки, а в цілком конкретні місця. Які саме – це визначається з допомогою прослуховування.
Також часто заводські грилі (решітки, які прикривають динаміки) бувають надто густими, наприклад, так є в Маздах, вони приглушують середні частоти, створюють опір повітрю при роботі динаміків в компресійному режимі, від чого страдає низькочастотний діапазон. В таких випадках їх потрібно міняти. Як це виглядає і скільки коштує – залежить від кожного конкретного випадку.
Також є варіанти встановлення мідбасів не в двері, а в закриті ящики (наприклад, характерно для Таврій/Славут), але, знову ж, це часткові випадки, які вимагають індивідуального підходу.

Крок сьомий – акустичне оформлення твітерів. Хоча напевно правильніше говорити про акустичне середовище, тому що твітер в принципі завершена самодостатня конструкція. Але якщо ви його не просто прикрутите до стійки в його штатному корпусі, але виготовите міцний подіум, який перетягнете алькантарою, це благотворно вплине на звукову картину в цілому, – в основному зменшить паразитні перевідбивання, що дозволить практично повністю уникнути прив’язки до твітерів навіть при такій низькобюджетній апаратурі. Теж доларів 100-150 на це діло, в залежності від об’єму роботи. Наголошу – це не просто ціна столярки, тобто виготовлення подіума, в ціну входить фазове зведення твітерів. Говорю про це, тому що не раз чув „а, мені там зроблять подіуми і за 50 доларів”. Зроблять-то зроблять...

Крок восьмий – акустичне оформлення сабвуфера. Якщо автомобіль седан і в якості сабвуфера використовуються динаміки 6”х9”, потрібно виконати наступні роботи: обезшумити віброізоляційними матеріалами металічну поличку під заднім склом, виготовити силову поличку з фанери товщиною міліметрів 15 хоча би, декоративно оздобити її, якщо не вдасться поверх цього всього встановити заводську. Все це повинно бути надійно скручено в один моноліт. Пустоти дуже бажано заповнити перед скручуванням всього до купи войлоком.
У випадку з ящичним сабвуфером все простіше, єдине, що він вимагатиме більше потужності від підсилювача, тобто, підсилювач повинен мати запас, щоб з сабвуфером справитись.

Крок дев’ятий – налаштування.
Тут мушу зробити ліричний відступ. Уже неодноразово до мене звертались люди з наступним проханням: „мені зробили інсталяцію, але треба ще все налаштувати”. Люди! Чоловіки! Процес інсталяції – це і є налаштування системи! Не можна бездумно ставити динаміки, а потім просто покрутити різні регулятори і, о чудо, все зазвучить. Не буває такого.
Тому налаштування, про яке я зараз говоритиму – це просто приведення характеристик системи в наперед заплановані і визначені інсталяцією рамки.
Отже, налаштування.
Очевидно, що виробник випускає апаратуру з усередненими характеристиками, і при встановленні її в конкретний автомобіль цілком можливо буде потрібна деяка підгонка по місцю.
Фронт. Проблема, яка може виникнути – вирівнювання гучності мідбасових динаміків і твітерів. Наприклад, твітери можуть виявитись ближче до вух, ніж хотілося б, і їх рівень виявиться завищеним. А далеко не всі кросовери бюджетної акустики мають так звану атенюацію. Проте це не біда – послідовно твітеру можна додатково включити резистор номіналом в декілька Ом (найкраще купити такі в білих прямокутних корпусах, 5-ватні, неіндуктивні). Який конкретно номінал – це вже на слух. Є і інші схеми атенюації, кращі, але і цієї найпростішої цілком вистачить.
Сабвуфер. У випадку встановлення „блінів” їх краще під’єднати послідовно (8 Ом), в мостовому режимі підсилювача, в протифазі до фронту. При синфазному підключенні, як показує досвід, результат виходить гірший. Звичайно, що зовсім правильно включити синфазно і через плавний фазокоректор, але чим більше додаткових пристроїв, тим небюджетнішою вийде інсталяція.
Стандартний сабвуфер теж можливо доведеться включати в протифазі, але тут уже можливі варіанти.
Очевидно, що в будь-якому випадку без фазокоректора дуже хорошого зведення сабвуфера з фронтом не добитись, це питання низького бюджету. Але ситуація з ледь помітною локалізацією і зовсім незначним відставанням в швидких жанрах – реальна. Якщо чесно, то людина, що не чула ніколи, як звучить дійсно хороша система, може цього відставання і не помітити, навіть якщо буде прислухатися
Налаштування частоти розділу фронт-сабвуфер. У випадку, коли підсилювач буде добре контролювати мідбасові динаміки, тобто, навіть при максимальних гучностях вони не будуть стукати котушками, фронт знизу хай-пас-фільтром можна не підрізати, пустивши його, як кажуть, в повну смугу, і тільки сабвуфер обрізати зверху лов-пас-фільтром на частоті, до якої дограють мідбаси. Якщо ж міди котушками стукають, то їх треба буде знизу підрізати на тій частоті, при якій вони перевантажуватись перестануть.

Крок десятий – отримання задоволення. Це справді задоволення, слухати зібране, чітке звучання системи, з хорошим фокусуванням звукових образів, усвідомлюючи, що хоч і потратили більше грошей, ніж сусід по гаражу, але результат не йде ні в яке порівняння з його сабвуфером-бочкою і блінами в задній поличці, розпущеними в повну смугу

Звичайно, все це повинен робити грамотний інсталятор і клієнту не потрібно знати усіх описаних аспектів, але ситуація на ринку така, що ці знання будуть вам зовсім не зайвими, я так думаю.

Ну і фраза дня в тему: не тратьте нерви на те, на що ви можете потратити гроші!

PS. Якщо у вас виникне потреба щось уточнити чи задати запитання – прошу в приват чи в мило. Форум останнім часом я не читаю, багато роботи, та й надоїло, чесно кажучи.